Новини селищної ради

Шановні державні службовці!

Щиро вітаю вас із професійним святом – Днем державної служби!

Праця кожного державного службовця є надзвичайно важливою в діалозі народу з владою та несе відповідальність за стан справ у суспільстві. Це відповідальна, клопітка та нелегка праця, яка потребує самовідданості та професійності.

Саме на вас покладається велика відповідальність у вмінні реагувати на непрості виклики сьогодення. Пам’ятайте, що довіра до влади починається з державного службовця, який має відігравати роль посередника між нею і народом, реагувати на запити сучасного суспільства.

Прийміть найщиріші вітання з нагоди професійного свята, побажання успіхів у вашій важливій і відповідальній справі. Нехай ваші дії будуть мудрими, а щоденна робота викликає повагу та довіру громадян. Міцного здоров`я вам, миру, благополуччя, успіхів та нових здобутків в ім’я майбутнього України!

З повагою селищний голова Інна Коба

Людина Перемоги

Телеканал «Інтер» до 75-ї річниці Великої Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні видав книгу «Люди Победы». До неї занесений і житель Нових Санжар, в`язень трьох фашистських концтаборів Іван Трохимович Красілець.
Народився він 3 січня 1926 року. Був найменшою дитиною в родині. Батько хлопчика, Трохим Власович, рано пішов із життя, але встиг прищепити молодшому сину любов до музики. З п’яти років Іван грав на балалайці. В шкільні роки опановував скрипку і навіть навчав музичній грамоті однолітків у рідній Аннівці Полтавської області. Мама хлопчика та його сестра працювали в колгоспі, старший брат служив в армії. А Ваня мріяв про велику сцену.
22 червня 1941 року юнак прийшов до школи за атестатом про закінчення семирічки, але побачив на дверях табличку “Школа не працює. Почалась війна”. Через кілька місяців нацисти окупували село. Іван спочатку працював у полі, а коли в 1942 році забрали на роботу в Німеччину сестру Надію, втік.
Влітку 1943 року в його дім прийшли поліцаї і пригрозили матері, що її заарештують, якщо Іван не з'явиться. І він підкорився. Але на пересильному пункті в Києві втік. Переплив Дніпро, та його спіймали. Івана відправили в околиці міста Гумбіннен на ферму. Через три тижні він знову втік, але його знайшли уже в Польщі. Звідти етапували у Східну Прусію, тюрму міста Рагніт (нині Німан), арештанти якої працювали на військовому заводі. Один із співкамерників розповів, що вони роблять затвори для зенітних гармат. Іван запропонував саботувати роботу. На одному із станків зробили погрішність у кілька мікронів і два тижні виточували браковані деталі, які робили гармати ворога непригодними. Гітлерівці знайшли винуватців і кілька днів жорстоко били. У вересні 1943 року Івана Красільця направили у штрафну команду - на сплав деревини, де доводилось працювати по пояс у воді. Уже через місяць хлопець дуже застудився. Він знав, що хворих із його команди відправляли в концтабір у газову камеру і готувався до гіршого. Але йому пощастило. Якимось чудом Івана перевели працювати на харчоблок, де він здружився з чехом Томашем.
7 листопада 1944 року, коли друзі чистили картоплю, вирішили в честь свята заспівати “Марсельєзу”. Це скінчилось для Івана побиттям до напівсмерті, після чого з жахливими гематомами і тріщиною в кістках тазу його відправили в концентраційний табір Штуттгоф. Там його зміг поставити на ноги один з в’язнів - ветеринар. В кінці січня 1945 року Красільця перевели у концтабір Маутхаузен в Австрії. Там накололи порядковий номер 58303 і відправили в один із філіалів Ебензес у команду, яка рила тунелі в альпійських горах. Пізніше знову перевели працювати на кухню. Кожного дня після чищення картоплі він збирав тарілкою крохмал, який осідав на дні чану з обрізками. В'язні додавали його в чай - виходила густа, ніби схожа на суп рідина, яка хоч якось підтримувала життя. Іван таємно носив таку їжу хворим в'язням свого бараку:
“ Одного разу, - згадує Іван Трохимович, - я чистив овочі і раптом почув оперну арію, причому голос був надзвичайної чистоти. Кинувся у двір, там побачив, що в табір привезли італійських партизанів, і один із них - оперний співак. Я був настільки вражений, що швидко засунув йому в кишеню морквину, яку тримав у руках. Але це помітив наглядач, і мені призначили 25 ударів палицями. Після цього перевели у цементну команду, де в'язні довго не виживали. Але я вижив.”
6 травня 1945 року в концтабір увійшли американські солдати і звільнили в'язнів. Іван пройшов перевірку і був призваний у Червону армію .
Більше п'яти років рядовий Красілець служив в Угорщині і Молдові - грав у оркестрі. Після демобілізації повернувся додому. У рідному селі Іван зустрівся з матір'ю, яка пережила окупацію, з сестрою, котра повернулась з примусових робіт у Німеччині, і братом, який пройшов усю війну і зустрів Перемогу під Берліном. Влаштувався працювати вчителем музики в школу і дитячий будинок. Був художнім керівником у місцевому Будинку культури, керував хором. А вечорами грав на танцях, де якось познайомився з дівчиною Нелею. Незабаром вони одружились. Подружжя переїхало в місто Ірпінь Київської області, де Іван викладав музику у школі, а також керував вокальним ансамблем і оркестром народних інструментів у Будинку культури. Він закінчив музичне училище імені Глієра, Київську консерваторію імені Чайковського, Московський університет культури і мистецтва.
Вийшовши на пенсію, подружжя переїхало у селище Нові Санжари.
Іван Трохимович почав писати вірші, а також написав музику для гімна селища, який вперше прозвучав у 2019 році в день звільнення Нових Санжар від німецько-фашистських загарбників. Іван Трохимович і Неля Андріївна, як і багато років тому, щасливі, дякують долі за те, що вона подарувала їм зустріч.

Людина Перемоги

Вітаємо ювілярів!

Сьогодні відзначила своє 98-річчя Марія Василівна Корсун.

Скільки подій довелося пережити Марії Василівні за своє довге життя…

Сторінка за сторінкою гортаються вони у її пам»яті.

Голодні 32-33-ті роки. Тоді багатодітна родина Семиволосів вижила завдяки господарству та вмінню батька добре шити. Минулося. І як наче не було того лихоліття. Молоді, красиві… Тільки б жити, створювати сім»ї…

На шляху до всього цього стала війна, окупація і відправка на підневільні роботи в Німеччину.

Однією із найсвітліших сторінок, життєвого альбому Марії, стала перемога і її повернення додому.

Більше 50-и років Марія Василівна віддала медицині, а нині вже багато років перебуває на заслуженому відпочинку.

Від імені новосанжарської громади, селищної ветеранської організації іменинницю вітала селищний голова Інна Коба.

Вітаємо ювілярів!

Міграційна служба Полтавщини нагадує: для отримання біометричних документів необхідно звертатися особисто

Друзі, до нас часто надходять запитання чи можливо, щоб хтось інший замість вас отримав готові біометричні документи?!

Тож, НАГАДУЄМО:

Для отримання біометричних документів необхідно звернутися особисто. Так само як і на їх оформлення, адже необхідно ідентифікувати (підтвердити) особу.

Тож плануйте свій час та обирайте найзручніший варіант звернення для отримання адміністративних послуг, які входять до компетенції Міграційної служби, а саме:

-         запис через он-лайн сервіс «Електронна черга»;

-         запис через термінал у територіальному підрозділі (за наявності);

-         запис через поточну чергу у територіальному підрозділі «сьогодні на сьогодні».

Наразі проблем із чергами у підрозділах Міграційної служби Полтавщини немає, тому ви можете безперешкодно звертатись протягом робочого часу для отримання адміністративних послуг, які входять до компетенції ДМС України.
Разом з тим, просимо полтавців під час відвідування підрозділів, дотримуватись рекомендацій Міністерства охорони здоров’я України щодо зменшення впливу та передачі вірусної інфекції:
        -      користуватися захисною маскою, рукавичками та дезінфікуючими засобами;

         -   не створювати скупчення людей у підрозділі та дотримуватись безпечної відстані між людьми (з розрахунку не більше 1 людини на 10 кв. метрів);
         - уникати контакту з усіма, хто має ознаки ГРВІ.

Чекаємо на вас!

Міграційна служба Полтавщини нагадує: для отримання біометричних документів необхідно звертатися особисто

Був літній день, червневий день погожий,

Був ясен світ, і мирний труд спокійний,

І от біда – нечувана, страшна,

Вірвався зойк розпачливий – війна.

1418 чорних днів і ночей йшов український народ шляхом війни, через труднощі і незгоди, втрати і страждання, йшов, не шкодуючи сил в ім’я Перемоги.

В День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні ми згадуємо усіх тих, хто впав на полі брані, хто жертвував найдорожчим задля того, аби наша Вітчизна була вільною від будь-якого завойовника. І наш святий обов’язок сьогодні – зберегти мир, спокій і злагоду у суспільстві задля світлої пам’яті тих, хто ціною свого життя йшов до Перемоги.

22-е червня 1941 року, 4.00 ранку, мить…, шквал крові, болі і смерті . Він тривав кілька довгих років, одних із найдовших років у житті тих, кому вдалося пережити весь цей жах на нашій землі. А багатьом не вдалося...

Страшне слово «війна» увірвалося в життя людей. Затамувавши подих, слухали вони урядове повідомлення про напад нацистської Німеччини. Важко передати, якою трагедією для них був перший день війни. Але в ті червневі дні всі вірили, що ворог буде розбитий і перемога буде. Сьогодні вже мало залишилося серед живих тих, хто зі зброєю в руках захищав тоді нашу країну. З кожним роком їх невблаганно стає все менше і менше. Та всі, хто здобував Перемогу, навічно залишаться у вдячній пам’яті нащадків, а спомин про них передаватиметься з покоління у покоління.