Тридцятого квітня минає рік, як Новосанжарщина отримала сумну звістку: завершився земний шлях славного земляка, Великого українця Бориса Ілліча Олійника.

         Смуток огортає душу, коли відходять такі люди. Він уособлював у собі цілу епоху, був постаттю, яка сяяла мудрістю й добром. Доля йому щедро насипала щастя й радості, перемог і поразок. А найщедріше – таланту та розуму.

         Борис Ілліч  - автор більше сорока книг віршів, есе та статей, перекладач, член НАНУ, колишній очільник Українського фонду культури, Почесний академік Академії мистецтв України, лауреат численних літературних премій, Герой України. І це далеко не всі титули, якими позначене його творче, громадське й політичне життя. З-поміж усіх високих звань Борис Ілліч завжди виокремлював не менш почесне для себе й не менш відповідальне – зачепилівець. Він завжди пам’ятав берег свого дитинства й ту цяточку на планеті Земля, звідки почалася його дорога в далекі світи.

         Свої вісім десятків літ Борис Олійник прожив так, що нині його імʼя добре знають і на рідній Новосанжарщині, і в Україні, і в країнах колишнього Радянського Союзу, і в усій Європі. Невтомно й послідовно, як і належить справжньому поетові, громадянину й патріоту, виконував він свою подвижницьку місію - словом і ділом примножував добро на землі, прагнув жити так, аби світ довкола нього став добрішим, людянішим, кращим.

         Пам’ять про Бориса Ілліча назавжди залишиться в серцях односельців та шанувальників його творчості, а  безсмертні твори геніального поета, сповнені кришталевої чесності й саможертовності радуватимуть, хвилюватимуть, навчатимуть ще не одне покоління українців.

         Свято бережуть пам’ять про Бориса Олійника і в його рідній Зачепилівській школі. 22 жовтня минулого року було відкрито меморіальну дошку на честь колишнього учня, облаштовано кімнату-музей новими стендами та експонатами, серед яких особисті речі, книги, рукописи Великого поета.