Все своє трудове життя Олександра Захарівна присвятила непритаманній для жінки професії – кранівника крану вежі на одному із київських заводів. «Нічого незвичайного, - посміхається ювілярка, - завжди подобалося виконувати масштабні завдання. Де це можливо було втілити? На крані. За багато років він став для мене чимось невід’ємним – підйоми могла би виконувати з заплющеними очима, при цьому не порушуючи техніки безпеки, а на висоту взагалі не зважала - щодня по кілька разів піднімалася на своє робоче місце і спускалася вниз. Чи були казуси які? Ні, такого не було. Виконуючи роботи на верхатурі, не до казусів та курйозів».

У 1995 році, аби бути ближче до своєї родини, Олександра Захарівна з Києва переїхала до Нових Санжар, а переїхавши, закохалася у тиху, впорядковану місцину, щаслива, що саме тут проходить її поважна у житті пора.