Спогади про концентраційний полон

Житель селища Іван Трохимович Красілець – в’язень трьох концентраційних таборів.

Коли почалася війна, хлопчині ледь виповнилося п’ятнадцять. Фашисти таких не брали на роботи до Німеччини. Та в 43-му підійшла і Іванова черга попрацювати на Рейх. Після кількох втеч хлопець таки потрапив до північно-прусського бауера. Неважка сільськогосподарська праця – жити можна. Та несамовито тягло додому, а думка про внесок у зміцнення ворожої держави штовхала до дій. Разом із товаришем утекли та біля польського кордону їх спіймали і повернули назад. Через тиждень непокірний юнак знову зробив крок до волі – мало не дістався Білорусії, де планував поповнити ряди партизанів. Не судилося тим планам здійснитися – спіймали і того разу не стали повертати господарю – посадили у в’язницю.

«Ми не просто сиділи, - розповідає Іван Трохимович, - працювали, заробляючи на харчі. От одного разу, згортаючи копицю сіна, разом із політв’язнем із Чехословаччини виконали Марсельєзу. Який здійнявся переполох! Вартовий кілька разів вистрелив по копиці, а далі після тортур і побиття до напівсмерті, опинився я у концтаборі Штутгарті. Далі був австрійський Матхаузен, звідки потрапив до Ебензею. Тут пробув аж до звільнення 6 травня 1945 року. Цей день вважаю своїм другим днем народження».

Чоловік розповідав і розповідав: про нелюдські умови перебування, про шибениці, на яких вітром розгойдувалися тіла, про розтерзаних собаками людей, котрі як сміття лежали на території. Всі ці жахи глибоко врізалися у пам’яті, приходять до ветерана страшними сновидіннями, повертаючи у часи концентраційного полону.